***
Я завжди пам’ятатиму тебе
І зиму, що назавжди нас змінила.
Нова весна до тебе не прийде,
Але тепер ти маєш власні крила.
Ти завжди був у першому ряду,
Твій голос досі над Майданом чути.
Не відчував і не боявсь біду.
Ти просто був, бо ти не міг не бути.
На небі – зорі, на бруківці – кров.
А за вікном нового дня заграва.
Я завжди пам’ятатиму тебе…
Героям України – вічна слава!
***
Все село на колінах стоїть –
Такого давно не було.
У маленьку, під вишнями, хату
Чорне горе зі сходу прийшло.
Заболіло у матері серце,
А потім прийшов голова.
Голосили жінки-сусідки.
Непритомна невістка-вдова.
І пливла труна по дорозі
Серед тисяч похилих скронь:
«Слава Герою! Слава!»
І не шкодували долонь.
Все село на колінах стоїть –
Йде солдат у останню дорогу,
Щоби миру на власній землі
Особисто просить у Бога…
***
Цілий степ гіркого полину…
І по ньому я іду до тебе.
Втомлююся, падаю, стогну…
Але просто то, мабуть, так треба.
Треба підніматися і йти,
Вмитися сльозами і росою.
Там, за полином, мандруєш ти…
Можна далі я піду с тобою?
Я нестиму всю печаль твою,
Під дощами і вітрами встою,
Буду я твоїм щитом в бою…
Ти лишень візьми мене з собою!
Я – сніжинка на твоїй щоці.
Я – метелик на твоїх повіках.
Я – цвіркун у тебе у руці…
Твоє світло. Твоя тінь. Навіки…
***
Все давно придумано до нас:
Кто кому судьбою предназначен,
Кто печатью божьей обозначен,
А кому дан шанс в последний раз.
Мы ответы ищем без конца
И дойти пытаемся до сути.
Это просто Бог над нами шутит,
Испытуя души и сердца.
Но когда приходится решать,
Принимать мгновенное решенье,
Прочь отбросив ропот и сомненья,
В неизвестность делаем мы шаг.
Там ветра до мозга обжигают,
Там в лицо метет колючий снег,
Там потери и безумный бег,
И однажды силы покидают.
Мы решаем: быть или не быть?
Хотя все придумано до нас.
И, используя последний шанс,
Мы сначала начинаем жить.