Наук-метод робота

Організація роботи з розвитку усного мовлення

Особливість усного мовлення полягає в тому, що воно наділене високим ступенем імпровізаційності, адже народжується таке мовлення „тут і зараз”, і тому мовець постійно перебуває в, образно кажучи, стресовій ситуації, як з погляду на брак часу, перманентного цейтноту, так і з погляду на добір адекватного мовленнєвій ситуації лексичного складу й відповідної синтаксичної організації мовлення. А отже, якщо в учня бідний і примітивний словниковий запас, то жодних шансів на те, аби точно висловити свою думку, в нього практично немає. У зв’язку з цим традиційна методика завжди приділяла велику увагу збагаченню словникового запасу.

 

Для досягнення успіху щодо вдосконалення навичок усного мовлення слід створювати умови для того, аби учні мали змогу висловлюватися, говорити, спілкуватися у класі. Причому не тільки й не стільки відтворюючи статті підручника та інших критичних джерел, скільки вступаючи у вільні діалоги з вчителем і зі своїми однокласниками.

Досягнення такої мети стає можливим за умови використання таких форм уроку, як урок-бесіда, урок-диспут, урок-роздум, урок-діалог, урок-семінар тощо. Вони вже за своєю формою передбачають необхідність активного спілкування.

 

Критерії мовленнєвого розвитку:

 

1. Обсяг словникового запасу (активного й пасивного) та його свідоме вживання в мовленні.

2. Практичне володіння нормами літературної мови й усвідомлення її законів.

3. Оцінка мовленнєвих висловлювань співрозмовника й художнього тексту.

4. Оволодіння різноманітними стилями мовлення й жанрами мовленнєвих висловлювань.

5. Відповідність плану змісту плану вираження в мовленні.

6. Зверненість мовлення, його відповідність характеру аудиторії.

7. Індивідуальний характер, особистісність мовлення (словник, інтонація, образність).

8. Взаємозв’язок і взаємовплив між усним і писемним мовленням.

 

Зв’язним називається таке мовлення, що спрямоване на задоволення потреби висловлення, передає тему (тобто представляє єдине ціле), організоване за законами логіки й граматики, має самостійність, закінченістю й ділиться на частини, зв’язані між собою.

Одиницями зв’язного мовлення можна вважати оповідання, статтю, роман, доповідь, звіт і т. п., а в умовах школи – розгорнута усна відповідь учня на поставлене вчителем питання, письмовий твір або виклад і т. п.

 

Ціль уроків розвитку мовлення – формування вмінь переказувати текст в усній і письмовій формах, формування вмінь створювати текст по побаченому, почутому. Вони можуть припускати збагачення, активізацію словника, роботу над словосполученням, над конструюванням речення.

 

Відмітною ознакою уроку розвитку мовлення є цілеспрямована робота над основними видами мовної діяльності – письмом, говорінням, читанням і слуханням. Мовлення – це основа всякої усної діяльності, засіб комунікації.

 

Письмова форма монологічного мовлення найважча. Вона розгорнута й нормативна. Вчу змістовного, логічного й правильного мовлення на всіх уроках мови. Із цією метою проводжу словникову, лексичну роботу, виправляю й попереджаю мовні недоліки.

 

Набагато складніше навчити учня все ж таки писати, а не промовляти. Це пов’язано з тим, що навичками усного мовлення дитина оволодіває ще до початку навчання в школі, і тому завданням школи є удосконалення цих навичок в аспекті вивчення учнями різних предметів, зокрема й літератури.

Писемному мовленню школярі, як правило, починають навчатися лише в школі, і оскільки ці вміння якнайбільш штучні, то вони становлять надзвичайно складну дидактичну й методичну проблему, вирішення якої на сучасному етапі можна визнати незадовільним.

Навчити писати всіх яскраві твори неможливо, бо не в кожного є до цього хист. І все ж „лірики” повинні отримати навички логічного мислення, а „математики” – мати уявлення про особливості образного сприйняття світу. Учнівський твір є текстом, який написано самостійно на основі проаналізованого й осмисленого як на раціональному рівні, так і на рівні почуттів художнього твору з погляду на необхідність розкрити запропоновану учителем тему.

 

Початковим жанром літературного твору, як правило, є аналіз епізоду. Наступним видом твору є зіставлення епізодів. Аналіз образу героя та порівняльна характеристика образів героїв становить вищу сходинку в системі письмових робіт. Ще більш складними є твори, в яких передбачено групову характеристику героїв. Наступним етапом є твори, в основі яких лежить аналіз композиції або вирішення наскрізної проблеми художнього твору. І, нарешті, лише у 8-му класі учням можна запропонувати в письмовій роботі теми, які передбачають аналіз художнього твору в цілому. Натомість у старших класах  пропонується повторювати на новому літературному матеріалі попередні види творів, а, крім цього, рекомендується вводити й нові види: зіставлення художніх творів та твори на історико-літературні теми.

 

На уроках розвитку мовлення проводжу роботу по двом напрямкам.

Перший напрямок у роботі з розвитку мовлення – робота з оволодіння нормами літературної мови, що формує навички правильного відтворення слова, словоформи, структури словосполучення й речення; робота зі збагачення мовлення виховує вміння не тільки правильно, але й доречно, з урахуванням вимог контексту, уживати мовні засоби в мовленні.

Переказ і виклад – це  мовні вправи по зразках, засновані на активному наслідуванні. З одного боку, за допомогою усного переказу й письмового викладу збагачується мовлення школяра; з іншого боку – школяр сам будує речення й текст, проявляє ініціативу й активність у народженні мовлення.

 

Другий напрямок у роботі з розвитку мовлення – розвиток навичок зв’язного мовлення, уміння виражати свої думки точно, правильно з погляду літературних норм і по можливості яскраво.

 

У своїй методиці для розвитку зв’язного мовлення я використовую наступні види вправ:

усний переказ прочитаного;

розгорнуті відповіді на питання (у тому числі й у ході бесіди);

різні текстові вправи, пов’язані з аналізом прочитаних творів, з вивченням граматичного матеріалу, якщо висловлення учнів (усні або письмові) в основному відповідають зазначеним вище вимогам;

усні оповідання;

переказ художніх текстів, заучених напам’ять;

імпровізація казок, віршів, невеликих оповідань;

письмові твори.

 

Особливу увагу приділяю підготовчому етапу написання переказу, використовую спеціальні завдання, які покликані стимулювати діяльність дітей. Від тексту до тексту завдання міняю, ускладнюючи. Наприклад:

Прочитайте речення, складіть із них текст, не використовуйте речення, що не підходять по темі.

Прочитайте частини тексту. Розташуйте їх у правильній послідовності.

Прочитайте текст, введіть в нього потрібні за змістом пропущені речення.

Прочитайте текст, знайдіть у ньому недоліки, усуньте їх.

Прочитайте текст, визначте його основну думку й дайте назву.

 

При підготовці до переказу я використовую наступну методику:

з’ясування виду переказу – докладний, близький до тексту зразка або вибірковий, по ілюстрації, від імені персонажа й т. і.;

визначення мети роботи;

бесіда з метою з’ясування змісту і мовних особливостей;

виразне читання зразка;

логічне й композиційне членування оповідання – складання його плану (назва його частин);

попередній переказ фрагментів;

аналіз “чорнового” переказу і його критика;

виправлення недоліків: допомога індивідуального характеру в процесі викладу добутку.

 

Найпростіший вид переказу – близький до тексту зразка. У ньому зберігається й передається учнем не тільки зміст, але й мова твору в значній мірі. Він служить, по-перше, засобом закріплення в пам’яті змісту прочитаного, прослуханого у всіх його деталях і зв’язках, по-друге, засобом засвоєння логіки зразка і мовленнєвих  засобів у їх дії, по-третє, це вже процес мовлення, усного або письмового.

Не будь-який текст маю брати для переказу, особливо письмового. Так, текст малого обсягу діти легко запам’ятовують. Починаю навчання докладному переказу з оповідального тексту, де легко простежується розвиток дії, є ясний сюжет, де діють особи. Пізніше вводжу тексти з елементами опису, а також елементами міркування.

Основні вимоги, які пред’являю до докладного переказу: осмислення тексту, розподіл його на частини, щоб кожна подія була розкрита, звертаю увагу на характеристику героїв і на опис, якщо такі є.

Вибірковий переказ проводжу з питань або завдань:

розкажіть про подію;

опишіть картину;

перекажіть по одному з пунктів плану;

перекажіть по ілюстрації до оповідання;

опишіть риси характеру когось із персонажів оповідання.

 

Стислий виклад – це логічна робота учнів, вона різко відрізняється від перших двох видів і складніше дається дітям.

 

Школяр повинен вибрати основний, істотний зміст оповідання, не порушуючи логіки, змісту, зв’язків, послідовності. Мовленнєве оформлення скороченого, стислого варіанта тексту вимагає якісної перебудови: пряма мова поступається місцем мові непрямій, прості речення поєднуються в складні структури. Тому проводжу ретельний відбір текстів: для цієї мети не беру описові тексти. Доцільними у цьому випадку є оповідальні тексти, що мають сюжет.

 

“Треба вміти бачити зорі в калюжах”, – так сказав О.Довженко. Справді, то велика майстерність, уміти розгледіти прекрасне там, де менше всього розраховуєш його побачити. І це, на жаль, дається не кожному, а тільки тим, в кого щире серце, світлі помисли, чиста душа. Тому на уроках розвиток мислення і мовлення учнів невіддільний від виховання в них людських цінностей. Так, при вивченні народних казок у 5 класі з метою поповнення словникового запасу (а робота з різного виду словниками є необхідною складовою розвитку творчих можливостей із зв’язного мовлення учнів), розширення кругозору, чіткішого уявлення про людину, її позитивні і негативні риси, проводжу словникову роботу для з’ясування змісту основних якостей людини: чесність, скупість, злість, зазнайство, скромність, людяність, ввічливість, егоїзм, доброзичливість, правдивість, героїзм, сміливість. Впевнена, що ці слова знайомі дітям. Щоб з кожного уроку  вони винесли тлумачення кожного слова. Так, наприклад, після вивчення казки “Мудра дівчина” пропоную дітям придумати за сюжетом твору мудре запитання, якщо діти справді хочуть бути мудрими. А на наступному уроці всі разом шукаємо такі ж мудрі відповіді. З того часу і до одинадцятого класу проблемні питання ми називаємо мудрими.

Після розгляду казки І.Франка “Фарбований Лис” вперше пропоную дітям написати вірш. І нехай не всім вдається скласти “шедевр”, та кожен відчуває муки творчості, складність і водночас красу творення.

Народна мудрість говорить, що людина завжди повинна прагнути чогось кращого.   А  для   цього   вона  повинна  перебувати   в   стані   пошуку,   бути допитливою, щоб побачити проблеми, які потребують вирішення. Тому на уроках намагаюся будувати питання саме з цією метою:

1. Уявіть, що ви можете поспілкуватися з героями твору. Що б ви у них запитали?

2.Чи впливають на ваше ставлення до героїв їхні вчинки?

3.Якби ви зустрілися з героями твору, то як би ви поводилися з ними?

4.Чи висловили б при зустрічі своє ставлення до героя?  А може   взагалі нічого не сказали б? Чому?

Ці питання у видозміненій формі та в ускладненому варіанті пропоную учням в будь-якому класі. При тому, працюємо над вирішенням таких проблем колективно, щоб не “поранити” душі дітей з середнім і низьким рівнем розвитку здібностей, які дуже часто соромляться висловлювати свої думки, особливо коли це стосується завдань незвичайного характеру. На мою думку, завдання такого типу допомагають виховувати в учнів наполегливість, формувати здібності самостійно, незалежно висловлювати свої погляди на питання і доводити свою думку до кінця.

 

Щиро переконана, що дорогим, неоціненним стає те, що зробив чи досяг самотужки. Тому ніколи не даю дітям знання в готовому вигляді, бо впевнена, що учні повинні здобувати їх самостійно. Так було і тоді, коли п’ятикласники вивчали лексичне значення слова. На початку уроку діти шукали відповіді на запитання:

Чи бувають слова без значень?

Чи існують значення без звукової оболонки?

Для чого людині потрібне було слово?

Подібні запитання спонукають учнів замислитися. І всі разом доходимо правильних висновків. Так було з’ясовано, що слово потрібне людині, аби називати предмети, їх ознаки, смаки, дію тощо. Людина почала пізнавати світ за іменами. Кожне слово щось означає, а отже має певне лексичне значення. Далі з’ясували, що таке лексика і лексикологія. Попрацювали діти на уроці і з тлумачним словником для з’ясування лексичного значення деяких слів.  А такого виду робота сприяє збагаченню словникового запасу учнів.

На наступних уроках багатством слововживання відзначаються і письмові, і творчі роботи, і усні виступи. Кожен урок прагну будувати таким чином, щоб було місце для запитань, дискусій, роздумів.

Після чисельних своїх спостережень зрозуміла: рівень підготовки випускників, їхній словниковий запас, розвиток можливостей і зв’язного мовлення є недостатнім. А низький рівень розвитку творчого мислення і мовлення збіднює, принижує людину, бо, як говорив В.Сухомлинський, “…убогість слова – це убогість думки, а убогість думки веде до моральної, інтелектуальної, емоційної товстошкурості”. Усвідомлюючи все це, я дала собі слово: в своїй роботі виховувати творчу особистість, розвивати творчі задатки дітей, вчити їх самостійно мислити, а, значить, уміти робити хай невеличке, але своє відкриття. Даного мною колись слова я дотримуюсь досі. Бо вбачаю в творчих можливостях зі зв’язного мовлення подальший успіх у будь-якій діяльності. Бо відчуваю, що зараз нам, як ніколи, потрібні люди творчого характеру, люди мислячі самостійно, люди розвинуті, люди, котрі уміють користуватися різними засобами мови в різних життєвих ситуаціях з дотриманням українського мовленнєвого етикету, люди, що можуть діяти в нестандартних ситуаціях і розв’язувати найрізноманітніші проблеми.

Практично всі шкільні дисципліни мають необмежені можливості для формування творчої особистості. Але особлива роль відводиться урокам мови й літератури. Лише вдумливе прочитання твору може збудити емоції, які переростуть у почуття і зроблять людину людиною. Уміння сприймати написане “розумом і серцем” – запорука його виховного значення.

Основні складові роботи з твором:

  1. Милуйся   й   насолоджуйся   твором,   міркуй   і   збагачуйся   красою, мудрістю.
  2. Дивуйся, запитуй, сперечайся, доводь, ділися враженнями.
  3. Не забувай: література тісно пов’язана з музикою, живописом, кіно, скульптурою.
  4. Аналізуючи вчинок героя, умій пояснити, чому він так вчинив.
  5. Розглядай твір з позицій загальнолюдського, вічного.
  6. Не забувай, що в художньому творі немає слів немотивованих.

 

 

Тези статті

Клокар Н.І., Слободянюк Н.Г., Стаднюк І.І.

 

«Концепція діяльності наукової лабораторії особистісно орієнтованого навчання та виховання. Особистісно орієнтоване навчання української літератури:

наукові підходи і практична реалізація»

                                                     

                                                       Опрацювала  вчитель  української мови та літератури     Давидова С.М.

 

 «Освіта України – це освіта для людини, – визначено у Концепції середньої загальноосвітньої школи. – Її стрижень – розвиваюча, культуротворча домінанта виховання відповідальної особистості, яка здатна до самоосвіти і саморозвитку, вміє використовувати набуті знання і вміння для творчого розв’язання проблем, критично мислити» . Розв’язання цього завдання передбачає психолого-педагогічне обґрунтування змісту і методів навчання, спрямованого насамперед на розвиток особистості учня, яка є ключовою в особистісно орієнтованому навчанні.

Метою особистісно орієнтованого навчання є поєднання виховання та освіти в єдиний процес допомоги, підтримки, соціально-педагогічного захисту, розвитку дитини, підготовки її до життєтворчості. Сучасний навчальний процес спрямований на здобуття учнями знань,  а повинен бути спрямований на розуміння та усвідомлення навчального матеріалу .

Провідним принципом особистісно орієнтованого навчання визнано індивідуалізацію навчання, що передбачає вирішення двох завдань. По-перше, це сприяє дітям з перших років цілеспрямованої освіти засвоювати знання у тому темпі, який зумовлюється їх пізнавальними здібностями. По-друге, надає можливість здібним дітям максимально розвивати власні позитивні задатки, розкривати творчий інтелектуальний потенціал.

Наступним принципом є максимальне наближення навчального матеріалу до реалій життя. Реалізація цього підходу сприяє розумінню учнями важливості знань, необхідності постійного їх оновлення.

Принцип спіралевидної будови навчального матеріалу дозволяє повертатися до раніше вивченого і розглядати його всебічно на більш складному рівні, що дає можливість слабшим учням закріпити, а сильнішим поглибити знання.

Не менш важливим є принцип постійної самооцінки учнями власної навчальної діяльності. Це дає можливість школярам не лише більш усвідомлено ставитися до учіння, а й спостерігати динаміку особистого просування у засвоєнні навчального матеріалу, своєчасно коригувати свою пізнавальну діяльність.

Реалізація наведених принципів повинна здійснюватися комплексно, у взаємозв’язку з іншими дидактичними принципами .

Технологія особистісно орієнтованого уроку передбачає, що учень, перетворюючись на суб’єкт навчальної діяльності, має оволодіти основними етапами діяльності: орієнтація →  визначення мети → проектування → організація → реалізація → контроль → корекція → оцінка .

Сутність інтерактивного навчання полягає в тому, що навчальний процес відбувається за умови постійної, активної взаємодії всіх учнів. Це співнавчання, взаємонавчання, в якому і учень, і вчитель є рівноправними суб’єктами навчання, які розуміють, що вони роблять, рефлексують з приводу того, що вони знають, вміють і здійснюють .

Коли учень є учасником лише пасивного навчання (лекція, читання), то при цьому спостерігається низький рівень засвоєння матеріалу. Значно вищий рівень буде за умов інтерактивного навчання, навчання інших та застосування знань. Недаремно ж Конфуцій сказав: “Те, що я чую, я забуваю. Те, що я бачу, я пам’ятаю. Те, що я роблю, я розумію”.

Перетворення учня на суб’єкта навчальної діяльності потребує й оволодіння ним основними  етапами такої діяльності: мотивація → цілевизначення → планування діяльності → опрацювання навчального матеріалу → рефлексування → оцінка.

Потрібно, щоб урок літератури став своєрідним майданчиком для самопізнання і самовираження школярів. Учителеві потрібно створити  такі умови, за яких читач  захотів би докласти додаткових зусиль, а текст зміг би виявити свої можливості. У середніх класах, коли текст часто читають і аналізують безпосередньо на уроці, учні лише готуються до діалогу з книгою. А в старших класах (10-11 кл.) питома вага самостійної роботи учня з книгою значно зростає, більшість об’ємних творів школярі читають вдома, і перше ознайомлення з текстом здійснюється, зазвичай, без “контролю” вчителя.

Вивчення художнього твору в старших класах потрібно вибудовувати таким чином, щоб школярі не лише засвоювали його ідейне багатство, зростали духовно, а й глибше  пізнавали рідну мову. Виразне  звучання зразків красного письменства на уроках літератури розкриває школярам художню силу слова, спонукає замислюватися над його змістом, усвідомлювати його могутність. Пильна увага до слова у тексті активізує художнє сприймання, а відтак підводить до розуміння  індивідуальної манери письма митця, його стильових особливостей. Тому під  час аналізу художніх творів учням потрібно пропонувати завдання, які поглиблюють розуміння ролі слова, образу.

На кожному уроці, зазвичай, потрібно працювати над розвитком творчих здібностей учнів. Дуже важливо не подавати готові істини, а спонукати мислити, самостійно розв’язувати проблеми. Запитання проблемного характеру активізують мислення старшокласників, створюють інтелектуальну атмосферу, дух співтворчості. Цьому передусім сприяє робота у групах, де учні-лідери (координатори) визначають методи, прийнятні для виконання певного завдання, а інші представники груп виконують творче завдання.

Використання інтерактивних та особистісно орієнтованих методів і прийомів навчання заохочує учнів до активного пізнання, що допомагає осмисленому і більш глибокому засвоєнню матеріалу.

У процесі викладання української літератури активно застосовуємо методи інтерактивного особистісно орієнтованого навчання.

Особистісно орієнтоване заняття відрізняється від інших активною діяльністю учня на всіх етапах заняття. У процесі особистісно орієнтованого навчання вчитель формує у школярів специфічнні ознаки відповідно до власних інтересів, цінностей, психофізіологічних особливостей.

 

Як вважає А.М.Фасоля, особистісно орієнтоване навчання має такі ознаки:

1. Повідомлення учням цілей заняття, орієнтованих на конкретний результат. Зазвичай, цілі формуються вчителем. Але якщо учні мають навички визначати очікувані результати, то в таких класах практикується визначення цілей заняття самими учнями. У визначенні цілей учитель виходить лише зі змісту навчального матеріалу, загальних цілей теми, а й враховує суб’єктний досвід школяра, для якого ця ціль має бути особистісно значущою.

2. Стиль спілкування, стосунки « учитель – учень» базуються на педагогіці співробітництва.

3. Створення позитивного настрою на уроці, відповідної мотивації, ситуації успіху, взаємопідтримки, переважання діалогічної форми спілкування, індивідуальної, парної та групової роботи. Широко впроваджується у практику роботи інтерактивна модель навчання – співнавчання, взаємонавчання (колективне, групове тощо). Якщо навчальна діяльність проходить у групах, а кожна група працює над певною мікротемою, то можливим є формування цілевизначення членами групи для цих мікротем, що також сприяє позитивному результату  роботи.

Однією із інтерактивних форм навчальної діяльності є робота в групах.

Групи можуть утворюватися різними способами, а саме:

– четверо учнів за сусідніми партами;

– учні одного ряду;

– за алфавітом (зростом, кольором волосся, очей, статтю та ін.);

– за вибором самих учнів;

– по черзі окремими учнями, які будуть експертами оголошених для розгляду питань;

– учнями, яких керівниками груп визначив учитель (потім  група може визначити іншого      лідера);

-за переліком проблем (учень обирає не групу, а проблему, над якою він хотів би працювати).

Семінарське заняття можна організувати у формі “круглого столу”. Групова робота під час проведення семінару може передбачати об’єднання  учнів у групи, що працюють над однією проблемою, обговорення результатів діяльності в групі, визначення представника, який розкриє класові узгоджену думку.

4. Заняття будується на діяльнісній основі: учень активно працює (самостійно, в парах, групах, кооперативно) на всіх етапах, навчаючись самостійно здобувати знання і застосовувати їх у різних видах діяльності.

5. Учень постійно знаходиться в ситуації вибору (змісту освіти, темпу, виду завдань, способу опрацювання матеріалу).

Під час рефлексії аналізується й оцінюється досягнення цілі, результат зіставляється із запланованим. Особистісно-орієнтоване навчання передбачає контроль не тільки рівня засвоєння зовнішнього змісту предмета, а й змісту внутрішнього (умінь, навичок, способів діяльності, особистісного розвитку учня). Зіставлення досягнутого результату із запланованим, досягнутого й початкового рівнів розвитку є основою для оцінки.

7. Особистісно орієнтоване заняття ґрунтується на врахуванні психофізіологічних особливостей школяра, його інтересів, ціннісних орієнтацій.

Література – предмет особливий. Нинішнє юне покоління мусить знайти шляхи переходу від жорстокого раціоналізму до духовності, подолати кризу духовності як найглибшу кризу людства, а тому його пріоритетами мають бути шляхетність почуттів, гуманність у стосунках, висока моральність. Саме на формування таких цінностей спрямоване особистісно орієнтоване навчання.

 

З В І Т

про проходження курсів підвищення кваліфікації учителів української мови і літератури

 в Кіровоградському обласному інституті післядипломної освіти імені Василя Сухомлинського

Давидової Світлани Миколаївни

04.02 – 15.02.2013

Проблема курсів : «Організація роботи з філологічно обдарованими учнями, підготовка їх до олімпіад, турнірів, конкурсів», тому теми більшості лекційних занять були спрямовані на розв’язання цієї проблеми: «Фасилітаційні основи роботи з обдарованими учнями» (Гельбак А.М.),  «Розвиток обдарованості особистості як науково-методична проблема» (Болсун С.А.), «Від репродукування до творчості» (Гаркуша О.С.). Серйозною практичною допомогою вважаю семінарські заняття «Інноваційна освітня діяльність», «Проектна діяльність у навчально-виховному процесі» (Жосан О.Е.), «Методичні можливості використання міжпредметних зв’язків на уроках літератури та історії» Митрофаненко Ю.С.), «Герменевтичні принципи викладання літератури» (Небеленчук І.О.).

Досвідом роботи поділилась учитель української мови й літератури НВО №25 м. Кіровограда Гаркуша Ольга Сергіївна, якій пощастило у своїй повсякденній діяльності спиратися на допомогу мультимедійних засобів.

Наша група відвідувала уроки вчителів НВО №16 м.Кіровограда: Розвиток мовлення. Твір-роздум на морально-етичну тему «Тепло домашнього вогнища» (8 клас), Відмінювання прикметників твердої та м’якої групи (6 клас), М.Коцюбинський «Тіні забутих предків» (10 клас). Приємне, чудове враження справила на нас вистава шкільного театра (художній керівник – Рацул Г.П.) за п’єсою М.Кропивницького «По ревізії», ролі у якій виконували одинадцятикласники. Я була вражена майстерністю, розкутістю, артистизмом юних акторів.

На заключному етапі навчання відбулася конференція на тему  «Реалізація змістовних ліній Державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти на уроках словесності», де я готувалася й виступала з питанням  «Формування особистісно орієнтованого діяльнісного підходу». Також кожен слухач курсів узяв участь у захисті проектів уроків української літератури за новою програмою (5 клас, нововведені твори), де я представила розробку уроку за повістю М.Вінграновського «Сіроманець».

Курси підвищення кваліфікації допомогли знайти відповіді на певні питання, сприяли підвищенню рівня самоосвіти, вказали  нові шляхи розвитку й вдосконалення професійної діяльності.